«І плакала свіча в скорботі…»
«Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю,
народ – нацією, країна – державою».
М.Грушевський
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним кольором. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова: голод, голодомор…
Люди так довго про це мовчали й були такі залякані, жили під таким інформаційним і політичним тиском, що мало хто з тих, хто пережив це лихо, наважувався говорити про нього на повний голос. Та що вже говорити про СРСР, коли навіть за кордоном, у країнах розвинутої демократії, правда про минуле України не відкривалась, бо купували й тамтешніх політиків, письменників, журналістів. А ті формували суспільну думку про так звані природні причини голоду та його незначні масштаби в Радянській Україні. І лише зараз, на другому десятку життя суверенної держави, вибудовуємо розуміння трагедії, що сталася в 30-х роках минулого століття. Лише за два роки (1932-1933 рр.) загинуло понад 10 мільйонів людей, з них майже половина – діти. І злочин цей стався в мирний час.
Шлях до правди нелегкий. 1932 рік. Найчорніший час в історії України. Робився нищівний приціл на майбутнє: знищити українську націю – великий і гордий слов’янський народ.
Правда про Голодомор-геноцид повертається в пам’ять народу, стає його болем, реквіємом і символом незламності українського народу. Перед українським суспільством стоїть завдання глибоко переосмислити причини, характер, масштаби трагедії, увічнити пам’ять мільйонів наших загиблих співвітчизників.
Голодомор 1932–1933 років став найбільшою трагедією в історії України ХХ століття. Акт геноциду проти українців – свідомі заходи вищого партійного керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним.
Ворог розраховував на придушення українського національно-визвольного руху і фізичне знищення українських селян. Зламати Україну для більшовиків означало багатократно посилити свою владу і продемонструвати іншим союзним республікам, що з ними можна зробити будь-що.
Лаконічним і переконливим є твердження колишнього голови Асоціації дослідників голодоморів Левка Лук’яненка: «…велика кількість документів доводить: Москва навмисно спланувала і здійснила голодомор в Україні, щоб приборкати національно-визвольний рух, зменшити кількість українців та розбавити український етнос московитами і тим запобігти в майбутньому боротьбі українців за вихід із-під влади Москви».
Тепер, в час повномасштабної війни рф проти України, бачимо чергове намагання росії знищити український народ, українську політичну націю.
Терплячи поразку за поразкою від героїчних Збройних Сил України, рашисти сфокусували свою лють на мирному населенні. Вони не шкодують ані ракет, ані бомб руйнуючи житлові будинки, вбиваючи жінок, дітей, людей похилого віку, знищуючи економіку, а також українську освіту і культуру — рівняють із землею школи, університети, театри, пам'ятки архітектури, об'єкти культурної спадщини, грабують музеї. Серією масованих ударів по інфраструктурних об'єктах, що прокотилася по всій Україні, вони прагнуть, як і в тридцяті роки минулого століття, голодом і холодом знищити українців. Та марна їхня передсмертна агонія. Їм не вдасться залякати нас. Не вдасться повторити історію Голодомору. Українці — незламна нація!
На очах у всього світу українці чинять героїчний супротив ворогу, виборюючи свою Свободу, своє право жити в незалежній демократичній Україні. І цього разу світ не стоїть осторонь, а активно підтримує нескорений український народ у його боротьбі з печерним рашизмом.
Голодомор – одна з найстрашніших катастроф в історії людства. Удруге пам’ятні дні відбуваються під час повномасштабної війни.
Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Але попри всі обставини, які перед нами постають, завжди потрібно залишатися людино.
На виховних годинах обговорили трагічне минуле та сьогодення нашого народу, розкрили причини та наслідки найбільших злочинів рашистського режиму проти українського народу.
Схилимо голови в глибокій жалобі за тими людьми, які загинули голодною смертю, а також обороняючи нашу державу.
Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам’яті жертв голодоморів 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 років. Це наш моральний обов’язок перед загиблими співвітчизниками.
В нашому ліцеї було проведено Урок пам’яті «Вогонь скорботи в серці назавжди 1932-1933 р.» зі здобувачами освіти 8-Б класу, класний керівник Бульчак С.Г.
Класні керівники провели виховні години, позакласні заходи та бесіди до Дня пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій в Україні «І плакала свіча в скорботі…»
- Виставка реквієм Голодомор 1932-1933 р.р. «Свіча пам’яті…»
- Перегляд відеоматеріалів « Такого ще земля не знала»;
- Конкурс малюнка «Колос правди»;
- Круглий стіл «Допоки пам’ять в серці не згасає»;
Нагадали здобувачам освіти взяти участь у Всеукраїнській акції «Запали свічку», 25 листопада 16:00
